Он-лайн калькулятор для частотного аналізу українських текстів

Цей калькулятор створений для проведення розрахунків під час виконання наукової роботи Малої академії наук (МАН) 2016 року, м. Полтава, Україна.

Він виконує частотний аналіз текстів, написаних українською мовою: автоматично розраховує кількість різних букв у тексті, їх абсолютну частоту, абсолютну і відносну відмінність із даними, відомими з наукових джерел.

Для розрахунку абсолютної та відносної відмінності між емпіричними і теоретичними частотами калькулятор використовує порівняльні дані, властиві для художніх текстів, і тому у цій частині він не може бути використаний для частотного аналізу ділових і наукових текстів. Для аналізу ділових та наукових текстів калькулятор може бути переписаний по запиту.

Результати розрахунків виводяться у вигляді таблиці та графіка.

Для демонстрації роботи калькулятора використаний уровок з вірша класика української літератури Тараса Шевченка: Тарас Григорович Шевченко. Сон..

Щоб скористатится калькулятором, введіть текст українською мовою в поле "Текст" і натисніть кнопку "Рассчитать".

Частотний аналіз українських текстів

Гори мої високії, Не так і високі, Як хороші, хорошії, Блакитні здалека. З Переяслава старого, З Виблої могили, Ще старішої... мов ті хмари, Що за Дніпром сіли. Іду я тихою ходою, Дивлюсь — аж он передо мною, Неначе дива виринають, Із хмари тихо виступають, Обрив високий, гай, байрак; Хатки біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піжмурки в яру гуляють, А долі сивий наш козак Дніпро з лугами виграває. А онде, онде за Дніпром, На пригорі, ніби капличка, Козацька церква невеличка Стоїть з похиленим хрестом. Давно стоїть, виглядає Запорожця з Лугу... З Дніпром своїм розмовляє, Розважав тугу. Оболонками старими, Мов мертвець очима Зеленими, позирає На світ з домовини. Може, чаєш оновлення? Не жди тії слави! Твої люде окрадені, А панам лукавим... Нащо здалась козацькая Великая слава?!.. І Трахтемиров геть горою Нечепурні свої хатки Розкидав з долею лихою, Мов п'яний старець торбинки. А он старе Монастирище, Колись козацькеє село, Чи те воно тойді було?.. Та все пішло царям на грище: І Запорожжя, і село... І монастир святий, скарбниця,— Все, все неситі рознесли!.. А ви? ви, гори, оддали!! Бодай ніколи не дивиться На вас, проклятії!! Ні, ні... Не ви прокляті... а гетьмани, Усобники, ляхи погані!! Простіть, високії, мені! Високії! і голубії! Найкращі в світі! найсвятії! Простіть!.. Я богу помолюсь... Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю! Над Трахтемировим високо На кручі, ніби сирота Прийшла топитися... в глибокім, В Дніпрі широкому... отак Стоїть одним одна хатина... З хатини видно Україну І всю Гетьманщину кругом. Під хатою дідусь сивенький Сидить, а сонечко низенько Уже спустилось над Дніпром. Сидить, і дивиться, і дума, А сльози капають... «Гай! гай!..— Старий промовив.— Недоуми! Занапастили божий рай!.. Гетьманщина!!..» І думнеє Чоло похмаріло... Мабуть, щось тяжке, тяжкеє Вимовить хотілось? Та не вимовив... «Блукав я по світу чимало, Носив і свиту, і жупан... Нащо вже лихо за Уралом Отим киргизам, отже й там, Єй же богу, лучче жити, Ніж нам на Украйні. А може, тим, що киргизи Ще не християни?.. Наробив ти, Христе, лиха! А переіначив Людей божих?! Котилися І наші козачі Дурні голови за правду, За віру Христову, Упивались і чужої, І своєї крові!.. А получчали?.. ба де то! Ще гіршими стали, Без ножа і автодафе Людей закували Та й мордують... Ой, ой, пани, Пани християне!..» Затих мій сивий, битий тугою, Поник старою буй-головою. Вечернє сонечко гай золотило, Дніпро і поле золотом крило, Собор Мазепин сяє, біліє, Батька Богдана могила мріє, Київським шляхом верби похилі Трибратні давні могили6 вкрили. З Трубайлом Альта меж осокою Зійшлись, з'єднались, мов брат з сестрою. І все те, все те радує очі, А серце плаче, глянуть не хоче! Попрощалось ясне сонце З чорною землею, Виступає круглий місяць З сестрою зорею, Виступають із-за хмари, Хмари звеселіли... А старий мій подивився, Сльози покотились... «Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що не дав мені загинуть, Небесний владико, Що дав мені добру силу Пересидить горе І привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити, Тебе восхвалити І твоєю красотою Серце веселити... І поховать побитеє Гріхами людськими На горах оцих високих, І витать над ними...» Утер сльози нехолодні, Хоч не молодії... І згадував літа свої Давнії, благії... Де, як, коли і що робилось? Було що справді, а що снилось, Які моря перепливав!.. І темний гайок зелененький, І чорнобривка молоденька, І місяць з зорями сіяв, І соловейко на калині То затихав, то щебетав, Святого бога вихваляв; І все то, все то в Україні!.. І усміхнувся сивий дід... Бо, може, нігде правди діть, Було таке, що й женихались, Та розійшлися, не побрались, Покинула самого жить, В хатині віку доживати!.. Старий мій знову зажуривсь, Ходив довгенько коло хати, А потім богу помоливсь, Пішов у хату ночувати. А місяць хмарою повивсь. Отакий-то на чужині Сон мені приснився! Ніби знову я на волю, На світ народився.

Текст

Текст для аналізу

Рассчитать

Результати частотного аналізу тексту

Файл очень большой, при загрузке и создании может наблюдаться торможение браузера.

Загрузить 

 Ссылка  Сохранить  Виджет